Читач відкладе цю статтю з огидою, мовляв, знову антиалкогольна пропаганда. Ні в якому разі! Навпаки! Чим більше люди будуть розважатися пиятикою, тим скоріше відбудеться природний відбір. Цинізм? Можливо. Але ж усі знають про шкоду алкоголю і все одно вживають. Зараз на обліку в медичних закладах України офіційно зареєстровано 900 тисяч хворих на алкоголізм. Реальна цифра, очевидно, утричі більша. Найстрашніше те, що серед алкозалежних вже є 13-15-річні діти! А загалом в Україні щорічно помирає від алкоголю близько 40 тисяч осіб.

Письменники брати Вайнери колись писали: «Великое дело выпивка! На кой хрен строить душегубки и газовые камеры, возиться с крематориями — мы себя сами, за свои деньги, без толкотни и возмущения мировых гуманистов — и отравим, и сожжем, и уничтожим! Гениальная выдумка — заменить экзотермическое сожжение на эндотермическое. Пусть помедленней маленько, зато дешевле и при полном согласии и удовольствии сторон. Мы ежедневно забрасываем в себя пламя, по сравнению с которым Освенцим — карманная зажигалка».

Мене особисто завжди вражає міф, нібито помірні дози алкоголю корисні і позитивно впливають на організм. Один англійський політик колись зауважив, що алкоголізм спричиняє більше спустошень, аніж три історичні лиха разом узяті — голод, чума і війна.

Серед молоді поширилась дурнувата мода — на ходу пити з пляшечки пиво. П’ють школярі, хлопці і дівчата. Вдивлявся в їх обличчя. Пусті очі, нічого навкруги не помічають. Це початок деградації і майже неминучість майбутнього алкоголізму. Більшість з них залишиться на узбіччі життя. Прийде нове тверезе покоління, до життя прийдуть нові люди, з новими поглядами, з новою філософією. Але цих, з пляшечками, там не буде. Вже кілька років я спостерігаю за поступовою деградацією декого з молодих сусідів, яка так невинно починалась з першого ковтка пива. Їх врятувати вже неможливо.

За радянських часів влада, соромлячись, блудливо опускала очі, знаючи, що кожний п’ятий карбованець надходив до бюджету від продажу алкоголю. Та й тепер в незалежній Україні хизуються надходженням податків і плати за ліцензії від алкоголю, грального бізнесу. Як повідомила на засіданні Кабміну 28 травня Прем’єр-міністр Тимошенко Ю.В., в Україні фармацевтичні заводи випускають трамадол у кількості в 7 (!) разів більше потреби для лікування хворих. Лише відверті вороги українського народу можуть таке чинити.

Вигідно? Так! Місцева влада тішиться від збільшення надходжень до бюджету від грального бізнесу. Ці приманки для дурнів розташовують якмога ближче до шкіл. Але надприбутки ринку азартних ігор ідуть не в бюджет, а до кишень різнокаліберних ділків. Звісно в різних країнах ця проблема вирішується по-різному. Наприклад, Італія торік отримала від грального бізнесу 5 млрд. євро, що становило близько 6% ВВП, а у Китаї, попри державну заборону, функціонує понад мільйон нелегальних ігрових автоматів. У нас гральний бізнес одночасно і легальний і нелегальний. Складається враження, що ніхто не боїться порушувати закони, як той кіт Васько, що їсть вкрадене курча, не звертаючи уваги на заклики господаря до прояву совісті та сорому.

У світі існує ще більш вигідніший і більш прибутковіший бізнес. Це торгівля наркотиками і проституція. Чому  б місцевій владі не впровадити це в життя в ім’я збільшення прибутків місцевої казни? Цей бізнес процвітає в багатьох частинах світу, та, зокрема, і в нашому місті. Але якщо демократичні країни ведуть безкомпромісну боротьбу з таким ганебним явищем, то у нас майже навпаки. Реклама алкоголю і цигарків нахабно лізе в очі. Нам мало СНІДу, туберкульозу та інших суспільних болячок. 67 відсотків чоловіків в Україні палять. Це найбільший відсоток серед усіх країн в Європі. В Україні щорічно виробляють 130 млрд. цигарок. В Нью-Йорку пачка цигарок коштує 9 доларів. Якби так було і у нас, можливо старшокласники, з яких 50% палять, замислились, чи потрібно знищувати власне здоров’я за такою ціною. Отже, риторичне запитання. Чи є моральним наповнення державної, або місцевої скарбниці за рахунок вельми не шанованих нормальними людьми промислів? Мабуть ні.

Цікаво, що нікому не спадає на думку, чому люди п’ють, не відчуваючи спраги, їдять, не почуваючи голоду, лежать, не втомившись, займаються сексом без любові. Чому моляться Богу, не відчуваючи Його в собі, як совість. Можливо тому, що хвороби соціалізму виявились страшніше і невиліковніше ніж СНІД. Усі великі політики минулого, які змінювали хід історії, спирались саме на науку, культуру і освіту, а не на доходи від горілки.

Чи прокинеться совість у наших керманичей? Чи згадають вони нарешті, що крім бажання наїстись і напитись, людина все ж таки відрізняється від мавпи і потребує духовної культури. Це не релігія, як дехто вважає. І не багатогодинне споглядання дурного ящика — телевізора. Як колись насміхалась газета «Дзеркало тижня»— не приведи Господь пропустити, що сказав Хуан-Педро Гонсаліс Марії-Антуанетті Головоморанчес у серіалі «Кохання й істерики дому Есмеральдес» у 2888-й серії. Духовна культура це всотування усього позитивного набутку світу.

І тоді непотрібною стане антиалкогольна і антитютюнова пропаганда. Хоча існує саме алкогольна, настояна на псевдопатріотизмі.

Одна людина, яка вважає себе поетом, мабуть в минулому прикордонник, пише: «Каждый год стакан в руках… пьём за тех…». Кожного року вони збираються, хизуючись своєю минулою приналежністю до охорони державних кордонів колишнього СРСР. Тільки охороняли вони не від зовнішнього проникнення, а від своїх громадян, які, ризикуючи власним життям, тікали з комуністичного «раю» до капіталістичного «пекла». А іноземні шпигуни мали достатньо легальних можливостей потрапити в країну Рад. Навіщо їм пертись через прикордонну смугу? Контрабанда на мільярди доларів щорічно теж на совісті цих «героів».


Наприкінці наведу невеличкий фрагмент з пісні «Разговор с Богом в переполненном троллейбусе» відомого барда Тимура Шаова.

...Все мы выйдем на конечной, —
Аккурат у райских врат,
И Господь нас спросит: «Дети,
Чем прославились на свете?»
Что мы Господу ответим,
Тем, что пьем по три ведра?

ЯРОСЛАВ

Джерело: http://konstantinovka.com.ua/node/10673