Що читаєш, юначе, вже ранок давно?
Читаю, як поети славлять „добреє” вино
А за що ж йому та слава? Що доброго робить воно?
Я ще не знаю. Та в серці моїм, пробудило цікавість воно.
Мені захотілось вино „чарівне” те розпити до дна
Щоб спробувати силу й чарівність вина
Що сила то сила і слава великая чорна в вина
І дна у стакані, що із вином „чарівним” тим нема
Багато поетів, у мозку котрих забродило вино
Згубило, зганьбило, позбавило честі воно
І рабство хмільне те, велить вино прославляти
Щоб силу козацьку і волю навік поховати
Поїсти б ягід виноградних та в волю
Чи свіжим соком спрагу утолить
Додати силу тілу, свіжими плодами
Щоб добрі справи, для людей робить
Чи часто поети пишуть про соки
Про смак винограду, з тонкої лози
Про мед, абрикоси чи спілі черешні
Парне молоко, від рябої кози
Та то є ніщо, для п’яного мозку
Найліпше у світі для них, це вино
Тому то й співають йому соловейком
Хоч знають насправді, вино то лайно
А свіжії грона, все чавлять і чавлять
Щоб шумно вином, забродив свіжий сік
Гудів, розливався широким, гнітючим потоком
Дурману п’янкого, похмурий, глибокий потік
І ллється рікою, бурлить та клекоче вино
Ґвалтуючи люд, глумиться над честю й здоров’ям воно
А поряд тече, велика, пекельна, злиденна ріка
Злочинного, п’яного горя й людського гріха
І кожен, хто келихом гучно звинить
В мутнім тім потоці пливе і без диму горить
Не лізь у потік той, юначе і юнко, нема там добра
Немає там втіхи, здоров’я і честі нема
І перший той келих, що мама чи друзі налиють тобі
Заставить прожити життя, у стражданні й журбі.