Щойно моя люба матуся дiзналася, що я скоро в неї буду!

Напевно, вона дуже щаслива! Тихо... Я щось не чую радiсних вигукiв, а тiльки вiдчайдушне схлипування. Вона плаче... дивно...

А! Скорiше за все, у неї ллються сльози щастя!

...Мамо! Вистачить плакати, я скоро з’явлюсь на свiт i ми, разом iз тобою i татом будемо гратися, а ти завжди менi усмiхатися... ех... як я хочу вже до вас!

...А що це таке пекуче полилось до мене, що це, мамо? Менi боляче! Я не можу цього витримати! Досить!

Прокидайся, люба! Я вже засумувала за тобою. Скажи щось, а то скоро забуду твiй голос! Тiльки, будь ласка, не пий, це завдає менi нещадного болю! Нi... Нi!!! Скiльки можна вливати в мене цю отруту... Я хочу жити!

...Матусю, я не вiдчуваю ручку... Досить вже! Невже ти не хочеш, щоб я була здоровою?! Не пий...

...А де то мiй татусь? Я хочу почути його голос! Скажи йому про мене!

Ти знову п’єш цю смердючу речовину... Ну чому?.. Боляче...

Хто це бiля тебе? Невже тато?! Нi, це не вiн! Мiй татусь захоче, щоб я у нього була, а цей каже, щоб ти позбулась мене! Сподiваюсь, ти не будеш цього робити? Правда ж нi? Краще вживай цю отруту завжди, я буду терпiти цей нестерпний бiль кожної митi, тiльки не вбивай мене, я ж тебе люблю! Хай iде той несправжнiй тато, ми i без нього впораємось, тiльки не залишай мене...

...Пий, матусю, пий... Я терплю...

...Мамо... мам... я не вiдчуваю нiжок, не можу навiть трiшки поворухнутися! Але ти вливай, вливай в мене отруту, я витримаю, головне, щоб ти мене не покидала...

...Мамо... Я не можу дихати...

Я задихаюсь... Мамо... Мамо...

Коршунова Дарiя Iгорiвна , с. Овадне, Володимир-Волинський район.
Фото Марії Черничко (Тверезий Чернігів).