Давно, ще за царя Гороха,
Коли людей було лиш трохи,
Росло на пагорбi високiм
Багато квiток жовтооких.

В долинi ж хлюпотiла рiчка,
Неначе та блакитна стрiчка.
Манила чистота води,
Але нiхто не йшов туди,
Не пив, не хлюпавсь, не купався.
Усяк бiди остерiгався.

«Вода отруйна, не питна,
Нашкодить тiльки вам вона, —
Навчали в школi на уроках
Маленьких квiток жовтооких. —
Велику силу згуба має:
Тверезий розум вiдбирає!»
Та молодь всiх не надто слуха —
Пуска поради мимо вуха.

Аж раз (тодi пiдснiжник цвiв
Та вийшла рiчка з берегiв)
Гайнули квiтки до води —
I не обралися бiди...

Спочатку пили i смiялись,
А потiм — по землi валялись.
Болять голiвки, нудить всiх,
Iти не можуть. Смiх i грiх.

Батьки над дiтьми голосили:
«Хiба ж ми вам не говорили?»
I вчителi запричитали:
«Тож в школi всiх застерiгали!»

Маленьких квiток жовтооких
Тодi позбавили мороки.
Вони ж пригоду пам’ятають
I бiльше «воду» не вживають.

* * *
А казка читача навчає:
Горiлку пить — хай кожен знає! —
Лише здоров’я погубити
Й дурної слави наробити!

Бобко Дiана Вiталiївна, 7 клас , с. Хмелівка, Володимир-Волинський район.
Фото Марії Черничко (Тверезий Чернігів).