Алкоголізм починається з першої побаченої чарки, що п'є тато або мама. В широкому сенсі ця фраза означає не тільки вплив батьків, а й вплив інших осіб, які є хоча б трохи авторитетними. Ще в ширшому розумінні теорія Шичка передбачає й інші методи наркотичного програмування.
Коли ж ми обрали таку відносно глобальну Ціль, то мусимо розцінювати все відповідними мірками, а значить у більшій частині звертати увагу на методи програмування суспільства, а не особистості. Хоча суспільство і складається з особистостей, методи програмування дещо відрізняються.
Розглядати всі методи тут не будемо, їх добре знають алкогольні програмісти, їх добре повинна знати еліта. У новій, тверезій Україні еліта повинна знати навіть більше, вміти більше, робити більше. Знаючи лиш деякі з цих методів пропаганди вживання алкоголю, ми повинні констатувати факт: еліта буде змушена вдаватися до радикальних методів заради збереження тверезості.
Тож повторимо: людина має внутрішню свободу, вплинути на цю свободу можна, але остаточне рішення все одно за нею. Коли так, то «загнати всіх у тверезість не вийде», — так люблять виражатися питущі щодо тверезницького руху. Раз так, то наша Ціль повинна передбачити ще один, третій «клас» — стриманики і питущі. Що він собою являтиме і що з ним повинна робити еліта, нам і належить розібратися.
Якщо навіть при ідеально проведеній тверезницькій роботі якийсь відсоток питущих може лишитися, то тим паче в нашому Проекті. Від того, як ми поставимося до цього явища, залежить якість продукту нашої кінцевої діяльності — тверезої України. Тобто, якщо дамо цим людям європейське поняття прав і свобод — твереза Україна буде одної якості, якщо введемо жорсткі обмежувальні заходи — зовсім іншої якості.
Знаючи методи пропаганди, одразу зазначимо: якщо піти першим шляхом, то від тверезої України невдовзі залишиться лише гола назва. Говорячи про права і свободи наркоманів, гомосексуалістів чи ще якихось меншинств, з нами лукавлять, оскільки така політика є ні що інше, як пряма пропаганда. Зі свободою вищою, тією, що відрізняє людину від тварини, такий погляд ніяк не пов'язаний. Цей варіант ми одразу відкидаємо.
Другий варіант, на перший погляд, не є однозначним. Ми знаємо, що обмежувальні заходи не спроможні виховати тверезника, максимум це буде стриманик. Нехай, зате на відміну від питущого соціальної шкоди від нього буде менше, він не спокушатиме інших, не матиме права на пропаганду. З цим ясно, ходити п'яним привселюдно, заливати в себе отруту на очах інших людей та інші подібного роду дії в тверезій Україні категорично заборонені. Тоді виникає запитання: чи дозволити саме вживання, нехай навіть весь його процес та наслідки відбуватимуться у п'яниць вдома? Слідом за ним постає й інше: хто ми такі і яке маємо право ставити собі такі запитання? Адже кожна людина в праві робити з собою те, що вона хоче.
Щоб уловити суть, знову наведемо приклад батьків і дитини. До яких засобів вдаються батьки, аби їх чадо не вдарило електричним струмом, не збив автомобіль, аби воно не випило миючого засобу? До всіх можливих, починаючи від роз'яснювання, закінчуючи жорсткими обмеженнями. Батьки люблять свою дитину. Навіть якщо дитина неслухняна і противиться волі своїх батьків, якщо дуже хоче випити те, що так пахне і має гарний колір, якщо впадає в істерику — це нічого не міняє, далі любитимуть і далі не дозволятимуть. З віком, коли діти вже старші, це продовжується; там, де не діють слова і прохання, там хоча б намагаються вдатися до обмежень. Нормальна мати зробить все, аби син був здоровим, це в інтересах їх обох.
Чи можна таку поведінку батьків назвати насильством? Чи може, батьки повинні дати дитині право померти або покалічитися? А якщо смерть не фізична, а духовна, то це щось міняє? Або якщо це не дитина, а здорова доросла людина? Поняття «європейських законів» та ювенальних юстицій докорінно спотворили розуміння любові, замінили на вседозволеність. Яким же треба бути короткозорим, щоб не бачити наслідків цього «хочу»? По факту, питущий говорить «я буду вживати алкоголь, мені це подобається, і я нічого не хочу міняти». Яке ж тоді ми маємо право втручатися в чуже життя? Якщо подивитися на все життя цього питущого, то окрім «кайфу» знайдемо в ньому і похмілля, хвороби, сімейні негаразди, тюрми, проблеми, душевний біль, і в кінці кінців ранню ганебну смерть. Дивлячись на це, ми не тільки маємо моральне право, а й зобов'язані втрутитися. А ще, якщо розглянути статистику злочинності, насильства, ДТП та іншу, чітко проглядаються наслідки цього «хочу і буду» в житті й здоров'ї інших, не винних людей. Особистий досвід та досвід предків теж спонукають нас бути категоричними до цього явища.
Тому з правової точки зору ми не маємо ніякого права «зачіпати» таких людей; але, на щастя, ми виявилися більш далекоглядними і застосуємо всі можливі заборонні заходи, аби вберегти кожного співвітчизника від отруєння алкоголем. Жирну крапку в цьому питанні ставить те, що ці стриманики народять більш здорове потомство, ніж питущі, може навіть з чистими генами. Отже, в тверезій Україні нашого Проекту заборонене вживання алкоголю. Внутрішню свободу ми не забираємо, людина всередині залишиться алкоголіком. Насильством якщо і займаємось, то тільки з примітивної, короткозорої точки зору. З таким же успіхом можна звинуватити хірурга в тому, що він ріже своїх пацієнтів.
Контроль за покаранням цих «злочинців» та за тим, щоб ставлення до них було саме таким доброзичливим і люблячим, теж мусимо покласти на еліту.
Окрім питущих і стримаників сюди входять ті, хто намагатиметься порушити тверезий стан України. За будь-якого виду пропаганду, рекламу, продаж, пригощання і розповсюдження вони нестимуть відповідне покарання.
Не входять сюди особи, які до алкогольної запрограмованості не мають ніякого відношення. Бо й для побутової хімії мають місце:
- поодинокі випадкові отруєння (здебільшого, серед дітей);
- насильні зловмисні отруєння (це спеціальне завдавання шкоди комусь, але не ідеї тверезості);
- самоотруєння внаслідок якоїсь психічної хвороби.
Ці випадки настільки рідкі, що про них за все життя майже нікому не доводиться й чути.
Щодо першого застерігають медики, злочинців суспільства карають правоохоронні органи, а хворих лікують психіатри.
Така ж ситуація і щодо алкоголю:
- людина, яка випадково отруїлася спиртом, не перестає бути тверезником;
- так само і людина, яку насильно отруїли алкоголем;
- психічно хворі — це хворі, і ніякого відношення до звички вони не мають.