Або місце Проекту у житті. У свій час кожен з нас — активістів Тверезої України — добровільно, керуючись власними мотивами, взяв на себе ту чи іншу роль у порятунку свого народу. Якщо це так, то можна сміливо називати себе захисниками Вітчизни, воїнами, рятівниками, патріотами чи ще якось. Є серед нас і такі, хто думкою не охоплює цілу країну, а просто допомагає ближньому з релігійних чи інших міркувань. Ще хтось ставить ціль отверезнення всього людства. У всіх випадках ми рятуємо когось (або всіх) від страшного обману і можемо називати себе рятівниками у тій мірі, наскільки ми діємо в цьому напрямі.
Але мова піде не про те, як ми себе називатимемо. Це не важливо, та й назві потрібно відповідати, а це у нас не завжди виходить. Важливо, ким ми себе бачимо. Ким ми себе бачимо в долі народу, в житті країни, в житті всього людства? Ким ми себе бачимо серед компанії питущих? Ще одне схоже запитання, яке стосується вже не нас самих, а нашої діяльності: наскільки важливою є наша діяльність у житті людини, суспільства, всього людства?
Дивлячись на тотальний обман у питаннях вживання алкоголю, на жахливу статистику наслідків, на жахливе життя алкоголіків, на те, як страждають від них діти (перелічити все не вдасться), мимоволі приходимо до відповіді: у таких умовах наша діяльність є найнеобхіднішою і найважливішою. Як для суспільства (країни, світу), так і для кожної людини окремо отверезнення займає перше місце на шляху до нормального щасливого життя. Відтак, так само мимоволі вбачаємо в собі рятівника (спасителя) і в компанії питущих, і в долі народу, і в житті всього людства. З часом настільки входимо в цей статус і режим, що забуваємо про все на світі, і чим більше горя від алкоголепиття бачимо (або чим чутливіше серце до людської біди), тим глибше поринаємо в метушню громадської діяльності. Як результат — у найбільш чутливих і совісних активістів діяльність стає сенсом життя. Такий процес спостерігається не лише у нашій організації і не лише в організаціях.
Повністю віддаючи себе ділу, ми абсолютно забуваємо про себе, зрікаємося свого егоїстичного «я», нас мало хвилюють особисті проблеми. І все йшло б добре, якби не одна груба помилка, якої припускаються протягом всієї історії тверезницького руху. Нам ясно видно, що без тверезості неможливий нормальний моральний і духовний розвиток людини, неможливе повноцінне, природне, щасливе життя. І раз так, то тверезість автоматично стає фундаментом такого життя, а невірний варіант — тверезість як самоціль. І справді, самоціллю вона бути не може, але чи може бути фундаментом? Фундаментом може бути тільки те, на чому можна щось побудувати. Тому, хто хоч раз замислювався над сенсом свого життя, хто його аналізує і пробує побудувати у ньому щось повноцінне й щасливе, явно бачить, що самої тверезості мало, від неї одної не можна відштовхнутися у більшості життєвих питань. Життя, побудоване лише на ній, руйнується, як будинок, побудований на піску.
Відтак, з одного боку, без тверезості нікуди, з іншого, сама тверезість — ніщо. Це не глухий кут, це справедлива відповідь на запитання, що таке тверезість. Так само, як без піску не побудувати міцного фундаменту, так і сам пісок не приносить багато користі. Це компонент, і не тільки фундаменту, а й всього будинку. Тверезість — це не фундамент щасливого життя, а лише один з необхідних для фундаменту компонентів. З нашої точки зору вживання алкоголю є ненормальним, неприродним явищем для людини. Тож необхідно прийняти і той факт, що схожих ненормальностей у людини (в т. ч. у нас) є багато.
Осмислення цього не дає ясної загальної картини про фундамент, яка б задовольнила всіх активістів, але тепер ми бачимо реальну картину щодо нас як тверезників, щодо місця нашої діяльності у житті оточуючих і навіть щодо місця нашої діяльності у житті особистому. На початку ми задали собі ці запитання, тож коротко відповімо на кожне з них.
- Як організація, що працює заради утвердження і збереження тверезого способу життя, ми не можемо бути повними захисниками свого народу від фізичної, моральної чи духовної деградації, тим паче всього світу, тим паче від усіх бід і нещасть.
- Твердження, що у всіх бідах країни і особистості винен алкоголь, ні чим не обґрунтоване, так само як не обґрунтоване й почуття гордості тверезника у компанії питущих. У мене є пісок і немає цементу, а у сусіда є цемент і немає піску: будемо насміхатися один з одного?
- Допомогти конкретній людині ми можемо лише суто по своїй вузькій спеціальності, порівнювати це з порятунком немислимо.
Але.
- Яким би не був світогляд, закладений у фундамент відродження нашого народу, якщо цей світогляд не передбачає тверезого способу життя особистості, усі зусилля марні. А отже, наша організація може і повинна вплинути на подальший хід подій у суспільстві, у питаннях тверезого способу життя ніхто крім нас цього не зробить (так, як тверезницький рух вплинув на багато теперішніх суспільних об'єднань).
- Значну міру бід несе алкоголевживання, а відсутність гордості у тверезника зовсім не передбачає соромливість за тверезий спосіб життя.
- Що стосується конкретної людини, то не обов'язково бути тверезником, щоб зрозуміти, що значить врятувати від алкоголізму і його наслідків.
Якщо розглядати тверезість як фундамент, то виникає низка помилок у власному житті. На нас самих — учасниках тверезницького руху — це добре видно. Також нездоровим є той стан, коли нічого святішого чи глобальнішого, ніж тверезість і діяльність у ній, ми не бачимо. Коли лише на неї спираємося і робимо цю діяльність сенсом життя. Для прикладу візьмемо воїна (оскільки досить часто свою роботу ми порівнюємо з захистом, ототожнюємо з війною — особливо це видно по агітаційних матеріалах). Чи хороший той солдат, який війну обрав сенсом життя? «Сенс життя — смерть» (моя або інших) — хіба здорово звучить? Або солдат, який обмежується власними войовничими якостями, людяність поставивши на другий план? Справжній патріот бачить це лише як покликання, його місія — не захищати, а захистити. Коли потрібно, він піде на смерть за Вітчизну, але ніколи не робитиме з цього культ. Ціллю нормального воїна завжди є щось, що виходить за рамки війни.
А якщо уявити, що тверезість — це компонент для фундаменту, то все стає на своє місце:
- якщо ми — свідомі тверезники, це ще нічого не значить: окрім питань, що стосуються самоотруєння алкоголем чи іншими наркотиками, ми нічим не розумніші за інших. Хоча є ще багато хороших якостей, що властиві свідомо тверезій людині;
- з'являється правильне бачення нашої роботи, у майбутньому це захистить від створення тверезницького релігійного культу;
- усім людям, а особливо тверезникам, потрібен світогляд. Якщо є один компонент, то необхідні й усі інші компоненти фундаменту, і весь будинок.
Значення цих образів кожен розуміє по-своєму, і нав'язування свого розуміння іншим заборонено Статутом. Зазначимо тільки, що безглуздо лізти з допомогою до сусіда для того, аби побудувати його будинок, у той час коли у нас самих лише руїни. Тому задумаємося (хто ще цього не зробив) над важливими для себе питаннями, знайдемо на них відповіді, при необхідності перевіримо на практиці, і лише потім станемо в ряд активістів, не хвилюючись, що це може зайняти багато часу.
Тверезість та діяльність у ній потребує паралельного або послідовного виконання інших обов'язків сім'янина, громадянина, вирішення власних проблем, створення умов для нормального власного життя та громадської діяльності. Так само не слід хвилюватися, що це може зайняти багато часу. Водночас це зовсім не означає, що спочатку потрібно вирішити всі свої справи, а лише потім приступити до діяльності: всіх своїх проблем не вирішимо ніколи.
Звернемо увагу на останні два пункти: якщо не нехтувати ними, краще буде і нам, і нашій справі. Справедливість цих тверджень потрібно було б доводити, якби не гіркий досвід соратників.
Це ми розглянули кращий варіант розвитку подій, коли з хороших мотивів активіст все ж припускається якоїсь помилки. У більш запущених випадках — свідомо чи несвідомо люди прагнуть до збагачення, слави, влади і т. ін., а діяльність для них — це лише інструмент досягнення цього. Ці варіанти розглядати не будемо.