Кожен метод ефективний по-своєму, ефективний у свій час, ефективний по відношенню до деяких осіб. Виявляється, звести ефективність методу чи самої інформації до нуля дуже просто, це ми і робимо часто у своїй діяльності. Щоб не наступати у Проекті на ті ж граблі (краще вже на якісь інші), розглянемо нашу інформацію як засіб донесення тверезницьких переконань.
«Информация — средство или конечный продукт? В первом приближении собриологическую информацию действительно можно считать продуктом ТД. Мы пишем книги, записываем аудио- и видеолекции, создаём другие агитационные и методические материалы, а потом всё это распространяем. Однако конечным продуктом нашей деятельности должно стать непоколебимое, научно и нравственно обоснованное трезвенное убеждение, которое мы стремимся донести до сознания каждого человека. С этой точки зрения — фильмы, книги, и даже проводящиеся занятия по методу Шичко можно сравнить с тележками, на которых покупатели развозят приобретённый товар. Тележка — конечно, неотъемлемый элемент процесса доставки продукта потребителю, но не самоцель его. Таким образом, информация — средство донесения убеждения, конечного продукта нашей деятельности» (Ідеологія).
Якщо інформація — це засіб донесення тверезницьких переконань, то й оцінювати її ми будемо цими мірками, а не власними. Навіть не так важливо, щоб вона несла в собі ці переконання, важливо, щоб тверезницькі переконання з'являлися в людини.
1. Перші граблі, на які наступають чи не всі організації, — любов до слави. Коли активіст себе прославляє, це окрема тема, зараз мова про організацію в цілому: запросити журналістів, щоб про нас написали, щоб побачили люди, щоб дізналися, що є така організація, щоб показати, що нас таких багато, щоб показати, що ми щось робимо та інше. Усе це робиться з благою ціллю — залучити більше народу, а народ чомусь не поспішає. Воно і не дивно: кому цікава організація, що сама себе прославляє? Якщо когось і зацікавить, то лише тих, хто хоче так само побачити себе на телеекрані чи в газеті. Кого запалить ідея організації, якщо шлях до цієї ідеї такий низький — самопрославляння? А з часом доходить до того, що діяльність зводиться до чистого піару, поширення ідеї стає лише другорядним і невигідним заняттям. Основна робота — розміщувати новини на своїх та інших інформаційних ресурсах: провели таку-то акцію, подарували те-то, витратили стільки-то. Логіка в цьому є, та немає толку.
Так само логічно думають люди. Якщо є організація, що сама себе піарить, значить, комусь цей піар вигідний, швидше за все, це приватна структура. Навіть якщо про організацію пишуть самі журналісти, то як засіб донесення переконань така інформація приносить лиш умовну користь ділу. Ну провели акцію, ну не вживають алкоголю, і що? Багато є різних чудаків, ними заповнений весь ефір телевізійних новин, чим ці тверезники відрізняються? Коли цю новину супроводжує інтерв'ю, то це ще куди б не йшло, але інтерв'ю обов'язково повинне містити собріологічні питання, а не тільки організаційні.
Алкомафія навряд чи буде противитися появі такої інформації. ЗМІ, хоч і рідко, можуть говорити про підлітковий алкоголізм, про акцизи, антиалкогольні акції, нові закони, про існування проблеми та інше. На алкогольну запрограмованість це не діє ніяким боком: потрібно, щоб інформація була саме про вплив алкоголю, про шкідливість алкоголевживання. Навіть достатньо буде поставити питання щодо шкідливості, не потрібно наводити ніяких фактів. Людина шукатиме відповіді — і вже цим стиратиме у себе програму.
Тож енергія організації може бути направлена лише в одну зі сторін — або допомагати людям, або збільшувати кількість своїх членів. Збільшувати кількість своїх членів для того, аби потім допомагати людям, ще ні у кого не вийшло. Ми з радістю приймаємо в Проект нових виконавців, але працювати заради їх залучення, і тим паче такими методами, не будемо. Наша задача — донести тверезницькі переконання, тому всякого роду пробіжки, флешмоби, марафони, концерти залишимо поза Проектом.
2. Самі ж собі шкодимо, коли в агітаційних матеріалах використовуємо невідповідні гасла, такі як «Тверезість — це здоров'я», «Тверезим бути модно», «Тверезість — вибір сильних», «Тверезість — це щаслива сім'я» та інші. В деякій мірі ці твердження відповідають істині, але ж не завжди. В першу чергу, люди дивляться на нас, які ми тверезники. Якщо є активісти-тверезники фізично не зовсім здорові, то чи варто робити такі заяви? Те ж стосується і сильних, не всі ж такі. З такими гаслами виходить, що розлученому активісту, або тому, в кого сім'я не зовсім щаслива, теж немає місця ні в діяльності, ні в тверезницькому русі. А якщо є, значить ми народ обманюємо, і люди це бачать.
Якщо зараз бути тверезим модно, то, як вудь-яка мода, це дуже скоро пройде. Нам це потрібно? Взагалі, тверезість — це деякий стан внутрішнього світу, в основному відносно ставлення до наркотиків. Щось інше може бути наслідком, а може і не бути. Саме з такої точки зору слід доносити людям інформацію. Від будь-яких гучних заяв краще утриматися, розумніше наводити статистику. І особливо слід бути обережним у висловлюваннях, що стосуються дітей з відхиленнями, імпотенції та ін.
Тверезість — норма життя. Саме це та інші подібні твердження є беззаперечними.
3. Те, що ми говоримо правду про алкоголь, вже стало звичним виразом. У Проекті нам потрібно було б правду розуміти дещо ширше, ніж як голі факти та інформацію. Якщо ми зневажливо скажемо людині: «ти алкоголік», то це може бути констатацією факту, але аж ніяк не правдою. Правда завжди асоціюється з любов'ю, тому будь-яка сказана нами істина з презирством, ненавистю чи злобою не має права називатися правдою. В ідеології тверезницького руху цьому питанню приділено багато уваги.
Правда — це не лише те, що ми говоримо чи пишемо, а й те, що стоїть за нами, наскільки чесні та щирі ми у своїй діяльності, у житті. Лише таке поняття правди здатне побороти неправду, фальшиві установки, легальні масові вбивства. Як ми вже казали, це ще й наша надійна зброя проти мафійних мільйонів, а також проти всіх провокацій та наклепів. Правда дає силу, на ній ґрунтується наша влада. Чим більше у нашій діяльності правди, тим ми сильніші, а всяка неправда, маніпуляція, лицемірство нас тільки ослабляє.
4. Розміщення підпису чи банеру «Твереза Україна» під кожною листівкою, на кожному диску, на всіх агітаційних матеріалах і всіх подіях теж відноситься до першого пункту. Але цей метод «діяльності» потребує особливої уваги, зважаючи на його популярність. Активісти всіх громадських організацій настільки шаблонно дивляться на речі, що навіть популярними такі дії назвати важко. Це вже закон. Будь-який папірець, картинку чи п'ятихвилинну пробіжку обов'язково потрібно проштампувати своїм логотипом, щоб всі бачили, хто її зробив. Яке лицемірство: з одного боку допомагати людям, а з іншого — витягувати з цього користь. Нехай навіть користь для організації, нехай навіть задля якоїсь ще благої цілі — це нічого не міняє.
Потопає дитина і ми її рятуємо. Потрібно зробити з цього шум, залучити громадськість, заробити добру славу? Нам не потрібно, щоб усі так робили, як ми, нам треба, щоб усі прийшли до нас, і вже під нашим прапором можна робити, як ми? Часто шум піднімається настільки, що ця дитина вже й не рада своїм «рятівникам». Окрім цього, своїм прапором їй ніби взамін пропонують зробити щось для організації. Оточуючим на рівні підсвідомості пропонується те ж саме: «Ми такі хороші хлопці, справжні рятівники, профінансуйте нас, хто-небудь, або хоча б прийдіть до нас, у нас витрачайте свій час і ресурси, в крайньому випадку поцікавтесь ідеєю». Це чистої води маніпуляція, люди її бачать і миттєво відвертаються, бо знають: було б у нас щире бажання допомогти, то робили б це і без банерів.
Листівку, в кінці якої логотип з контактною інформацією, тепер майже ніхто не читає. Якщо і читають, то дуже насторожливо, боючись не потрапити до чергової фінансової чи релігійної секти. Так не було завжди, це ще й зумовлено появою демократичних виборів, значної кількості комерційних організацій, кишенькових релігій та рухів. В народі падає довіра до всього. Єдиний варіант ефективно донести інформацію — не ставити ніяких «автографів». З точки зору комерсантів — це гроші на вітер; з нашої точки зору — ефективний і чесний метод дії, єдиний метод, що притаманний альтруїзму. Тут теж ставиться питання — або допомогти людям, або збільшити кількість активістів, іншого не дано. Тверезницьких переконань логотипи і банери не несуть, а це ж наша мірка.
Треба бути надто наївним, щоб думати, ніби бажаючі долучитися до руху не знайдуть, куди йти. Хто дійсно захоче, той вичислить нас навіть по змісту листівки, сьогодні це простіше простого. Та ми і не збираємося приховувати свою належність до «Тверезої України» чи до Проекту. Одне діло — сказати це у відповідь на запитання, зовсім інше діло — розмахувати транспарантом, носити футболки і значки.
Особливо трагікомічно виглядають агітаційні плакати славолюбних організацій. Такий «шедевр» зазвичай включає в себе фото активістів (або одного активіста), як завжди банальне «молодь проти сніду», «ми проти наркотиків», «ми за здоровий спосіб життя», і логотип (або декілька логотипів, в залежності від того, хто сприяв розміщенню шедеврів на рекламних щитах чи сітілайтах) величиною у 25% від розміру плакату. Як має подіяти ця «соціальна реклама» на потенційного наркомана чи потенційного ВІЛ-інфікованого, активісти, вочевидь, і не замислювалися, вони переслідували зовсім іншу ціль.
Нашим комерсантам (а вони у «Тверезій Україні» вже є, напевно) не сподобається такий підхід. Для них як для розумних і далекоглядних людей краще було б розширити теперішній ВГР «Твереза Україна» до масштабів країни, щоб його всі знали і поважали. Логіка цих бізнесменів залізна: заснувати свою тверезницьку організацію, вкласти у неї гроші, прославити — і на цій славі перемогти на виборах. Існують й інші схеми. На перший погляд вони можуть здатися ситуацією, коли народ, голосуючи на виборах, сам оплачує своє отверезнення. Така ситуація вже описана в Способах.
Ще краще для комерсантів прийти у вже готову організацію, де вся слава вже зароблена альтруїзмом, і підім'яти її під себе. Зробити це простіше простого. Зазвичай на місце голови і координатора будь-якої організації обирають саме таких, бо вони дають багато грошей та мають зв'язки. І чим більше відома організація, чим більше надрукувала своїх футболок, розкидала логотипів, наплавила значків, провела скандальних акцій та інше, тим більший до неї приплив комерсантів. Невідома людям організація-служниця таким не потрібна, там тільки розоришся.
Тож якщо тверезницьку інформацію не підписувати, то це ще й зменшить потік комерсантів у керівні органи, хоч і не повністю припинить.
Не виключено, з таким методом нашу інформацію і роботу будуть привласнювати інші структури, в т. ч. комерційні. Скоріш за все, так воно і буде, але нічого страшного в цьому немає. Будь-який плакат чи листівка з логотипом — це і не погано, і не добре. Це взагалі ніщо. І роботу нехай привласнюють, якщо вдасться. Набагато гірше, коли кожна регіональна організація або активіст окремо ставить на власних тверезницьких матеріалах якісь знаки, логотипи, посилання. Особливо це стосується інтернетної сфери. Своїми умовами типу «використання матеріалів лише з посиланням на джерело» ми гальмуємо рух до Цілі.
Наша інформація без підписів і банерів виглядатиме як безпосередньо народна. Така не тільки позитивно сприйматиметься, а й розповсюджуватиметься самим народом. Бізнесмени знають: ніяка реклама не зробить стільки, як «бабське радіо», тим більше при такій популярності соціальних мереж. Тож ми свідомо і добровільно відмовляємося від будь-яких посилань і банерів під тверезницькою інформацією. Те, що підписано «Тверезою Україною» чи Проектом «Твереза Україна», зроблено не в Проекті. Наша задача — донести тверезницькі переконання, і тільки. Хто це пише, хто робить, яка організація, кому це вигідно? Відповідей на ці запитання у матеріалах не буде, нехай думають, що народ сам починає одумуватись, сам по собі починає тверезіти.