Говорячи про способи, в цьому Проекті ми розуміємо способи впливу на людину, оскільки твереза Україна відрізняється від п'яної лише якістю людського «матеріалу», більше нічим. Наш Проект не передбачає створення якихось зовнішніх форм (чисті вулиці, краса і порядок українських осель, культурний вигляд країни, спортивні майданчики) чи покращення фізичного здоров'я людини: вони можуть бути лише наслідком тверезого життя. Наш Проект не покликаний творити навіть зовнішню форму поведінки людини (тверезі застілля, заняття спортом, відмову від алкоголю, сигарет) чи вплинути на статистику, демографію і т. д. За нашою Концепцією (теорією Шичка) все це — теж лише наслідок. Проект «Твереза Україна» в основному направлений на внутрішній стан людини: її настрій, свідомість, підсвідомість, мислення, волю, відчуття — загалом на все, де може лежати корінь звички та байдужості. В термінах філософії, релігії та психології усе це називається одним словом — душа. Ось тому зараз немає ніякої потреби розглядати інші способи, окрім способів впливу на внутрішній стан, на душу людини.
Майже всім активістам доводиться проходити через одну і ту ж спокусу — велике і щире бажання ввести «сухий закон». В ідеології це враховано і написано, що наша ціль — «не какое-то ,,непонятное воздержание'' от алкоголя и прочих наркотиков, а повышение сознания каждого человека и формирование трезвенного общественного мнения». Стратегія, яку ми обрали на етапі створення «Тверезої України», умовно називається «принцип пресу». Полягає вона у тому, що для досягнення тверезого суспільства необхідна робота одночасно у двох основних напрямах: політичному та психолого-педагогічному. До того ж там підмічено, що одне «крило» тверезницького руху не повинно «переганяти» інше.
З точки зору собріології, самі лише заборонні заходи дають великий позитивний результат, про це однозначно говорить і статистика. Якщо ж дивитися на це глобально, відносячи до теперішнього часу і ситуації, — користь сумнівна, перевірено в теорії і на практиці. Найцікавіше те, що якщо мова йде про «сухий закон» для окремої людини, то запитань і суперечок не виникає, просто «вішається ярлик» — стриманик: людина, яка не є свідомим тверезником, але в силу деяких причин не вживає алкоголю (наприклад, людина за кермом). Досі ніякому активісту не спало на думку «плодити» таких «тверезників». Але чомусь, коли мова йде про «сухий закон» для країни, одразу виникають розбіжності. Все діло в тому, що ми не охоплюємо весь масштаб таких дій, дивимося на вітчизняну статистику та досвід інших країн, а натомість отримуємо протилежне. Без сумніву, антиалкогольна кампанія СРСР 1985–1987 рр. дала багато хороших результатів, але між тим протривала недовго, за свій відносно короткий період запам'яталася більшістю як негативний досвід і на довгі роки заплямувала саму ідею тверезості так, що вже і чути ніхто не хоче про неї. Розмови про причини і пошук винних у цьому можуть тривати вічно, так само і суперечки навколо ідеї політичного способу досягнення Цілі. Але в Проекті цього питання не минути, думка про можливість чогось досягти політичним способом постійно маячітиме у наших головах, манитиме до здобуття влади або постійно кликатиме до стін Верховної Ради.
Отже, з одного боку — ідеологія тверезницького руху зі своїм «принципом пресу», з другої — собріологія і статистика. Проект же вимагає відповіді на запитання:
- чи можливо досягти Цілі повністю або частково політичним способом?
- якими способами будемо досягати Цілі?
На ці та інші делікатні запитання доведеться дати відповідь.
Політичний спосіб найбільш «популярний» у тверезницькому русі (та й не тільки тут). Мабуть, тому, що здається найшвидшим, найлегшим, найкрутішим, і може навіть найбільш надійним: видав закон — і ось уже не продають алкоголь, наказав — і ось уже собріологія вивчається у школах, ввів — і ось уже «сухий закон», захотів — і ось вам твереза Україна... Не потрібно ходити по людях, мільйонам розказувати, показувати, пояснювати, допомагати кожному алкоголіку позбутися шкідливих переконань. Якщо потрібно виховати свідомо тверезих — теж будь ласка, з завтрашнього дня замість реклами отрут всюди повинна бути соціальна реклама. А також зробити реформи в сферах культури — кіно, музиці, літературі і т. п. Якщо є влада, то твереза Україна — діло техніки, невелике діло, заодно і позбавимося інших соціальних пороків, поведемо країну, куди потрібно. Найголовніше, що спосіб самоокупний, не потребує власних затрат, усе за рахунок державних ресурсів. А ще краще самому піти у владу, тоді ще й гідну себе зарплату отримувати можна.
Так думав чи не кожен, це досі залишається прагненням багатьох; це щиро, логічно, але, по всій видимості, неправильно. І неправильно не тому, що тверезницький рух від цього постраждає, а в першу чергу тому, що ці думки помилкові, це обман, міф.
1. В найширшому розумінні влада — це здатність впливати на події та явища (Вікіпедія). На перший погляд, саме така здатність і потрібна, аби вплинути на ситуацію в країні щодо алкоголю. Тобто влада нам потрібна не як самоціль, а як інструмент для досягнення Цілі. І взагалі, в здоровому суспільстві владу всюди використовують або як інструмент для досягнення якоїсь цілі, або як інструмент, що самовіддано служить суспільству.
У свій час наші предки розуміли її як особливий спосіб служіння Богу і людям. Це був не просто спосіб, влада дійсно була покладеним на когось тягарем (рос. — бременем). Понести такий тягар по силі лише людям духу. Якщо ти мудрий і відважний, якщо Бог наділив тебе відповідними талантами, дав владу, то спасти свою душу можеш лише будучи народним слугою. Владу розглядали, в першу чергу, як найбільшу відповідальність, найважчу роботу, як діло людей обраних. Саме тому до тих, хто мав таку владу, і ставлення було відповідне, почесне.
Народ свято вірив, що його правитель — це обранець самого Бога, і тому якщо щось ішло не так, то правитель не винен, просто вважалося, що народ несе покарання за гріхи. На цій вірі в обраність і на самовідданому служінні народу твердо стояла влада правителя. Можна сказати, що завдяки цьому правитель мав владу, і, судячи з усього, мав її достатньо, щоб щось змінити. Слово правителя — закон, виконувався цей закон досить-таки сумлінно, навіть якщо народ не погоджувався з ним. Говорячи сучасною мовою, в деякій мірі влада основана на авторитеті.
Отже, можна з впевненістю сказати, що правитель тоді владу мав. Чи має її теперішній інститут державної влади? За офіційною версією, Україна — унітарна демократична президентсько-парламентська республіка і має багатопартійну політичну систему. В Україні діють такі основні інститути державної влади: Президент, Законодавча, Виконавча та Судова влади. Виконавча влада представлена Кабінетом Міністрів і Президентом. Законодавчий орган — Парламент — називається «Верховна Рада України». Судова влада представлена системою загальних і спеціальних судів різної інстанції. «Унітарна» — це значить єдина, цілісна, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами. А от на рахунок «демократичності» зупинимося детальніше.
Щоб не розповідати і не нав'язувати тут власні політичні погляди, обмежимося лише офіційними твердженнями. «Демократія — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ» (Вікіпедія). У визначенні чітко прописано, хто є джерелом влади, але влада тут розуміється як державний апарат (правителі, уряд), а не як можливість впливати на події і явища. Про можливість впливати потрібно здогадуватися — або народ має владу, або ж наділяє нею когось, і тоді вже цей хтось має владу. Хто ж має владу (вплив) — народ чи державний апарат? Коли демократія передбачає постійну зміну уряду (у нас через кожні 5 років), то ситуація така: народ має вплив на державний апарат (обирає його), а державний апарат має вплив на народ (видає закони, контролює). Виходить, що такої могутньої влади, яка була у правителя предків, не має ніхто. Це ще півбіди, нашому Проекту потрібна така влада, щоб нею можна було виховати свідомо тверезий народ. Припустимо, що такою владою володіє державний апарат, і що до нього якимось чудом потрапили тільки найчесніші та найвідданіші ділу тверезники. Володіти владою такий уряд зможе 5, максимум 10 років. Що є 5 років у масштабах країни? Виховати народ за 5 років — це приблизно те ж саме, що намагатися виховати дитину за один місяць. Які б закони і програми не приймали, кардинально щось змінити не вийде, дуже мало часу. Виховати в зовнішньому ще може й вийшло б, змінити людей зсередини не вдасться, і як тільки тверезий уряд піде, все почнеться знову.
Сьогодні державний апарат вже навіть не той, що був у 1985 році. Не в плані якості чи ідеології, і навіть не по формі, а в плані впливу. Адже, в найширшому розумінні, влада — це здатність впливати на події та явища. Якщо зараз Парламент або Президент спробує ввести «сухий закон», то вже за мить матиме великі проблеми, в тому числі черговий «майдан». Якщо ж ця «влада» і витримає натиск, то щось зміниться хіба що на паперах, а саму «владу» при хорошій нагоді буде скинуто і замінено — чи то Парламент, чи то Президента, чи всіх разом взятих. Хто це зробить і чиїми руками, розбиратися тут не будемо, лише констатуємо факт: державний апарат України має владу дуже відносну, на наш погляд надто примітивну. В той час як нашому Проекту потрібна достатня влада для того, аби докорінно змінити ситуацію щодо тверезості.
Якщо вплинути на народ демократичний уряд не може, якщо закони виконуються тільки ті, що угодні масі, то може хоч владу над державними ресурсами він має? По ідеї, має, хоч і обмежену; цей ресурс можна було б спрямувати на досягнення Цілі. Потрібно врахувати й інше: державний апарат не має влади над засобами масової інформації, а також дуже залежний від думок «незалежних західних експертів», змушений підкорятися законам Ринку, виконувати вимоги Євросоюзу, договорів, займатися іншими поточними питаннями тощо. І це лише мала доля залежності. Перед нами постійно поставатиме вибір: або відмовитися від тверезості, або поміняти в політиці повністю все, в тому числі політичний режим. Можливо, другий варіант був би більш правильним, але це вже не компетенція «Тверезої України».
Змінити ситуацію, маючи в запасі 5 років — це ще не надзадача в демократії. Хоч це виключає можливість будь-якої стратегії, та все ж можна було б спробувати. Інше питання — команда. Якщо навіть вся Верховна рада і Президент будуть з наших активістів, а інші чиновники в свідомості своїй залишаться людьми питущими, то ніяких принципових змін очікувати не слід. Ще коли новий прийнятий закон цими чиновниками розглядається як щось більш-менш логічне — вони його виконують і контролюють, якщо ж для них це повна маячня (а твереза Україна взагалі сприймається як утопія) — можна лише уявити, якою буде їх робота. Можливо, якби Президент мав авторитетну або диктаторську владу, рівну владі древніх правителів, порядок навести вдалося б.
Це ми розглянули ситуацію, коли основні інститути влади повністю належать активістам, а також спроби створити щось на зразок партії. Коли державний апарат належить нам лише частково або поодиночно, то й розглядати нічого. Тоді на шляху до тверезої України стоятиме стіною ще й процес голосування за законопроект у самій Верховній Раді. І то, якщо проголосують, так само завтра можуть проголосувати за його скасування.
Отже, владою в демократичній Україні, такою, що дає змогу впливати на ситуацію, такою, що потрібна для досягнення Цілі, не володіє ніхто ні в парламенті, ні в уряді. Відтак, домагатися місць у цих структурах ми не будемо, оскільки це марна трата зусиль. Туди можна йти заради чого завгодно, але не заради тверезої України.
2. Процес потрапляння у таку «владу» ще цікавіший. Знову ж таки, постараємося найбільш об'єктивно подивитися на принцип формування державного апарату в демократії — вибори, торкаючись лише того, що стосується Проекту.
Якщо єдиним джерелом влади є народ, то аби потрапити до уряду, необхідна його підтримка у своїй більшості. Кандидатів на місце сільського голови у селі знають майже всі, і знають по життю, тому віддають свій голос відповідно. Кандидатів на посаду Голови міського і вище не знає майже ніхто, тому цим доводиться про себе розповідати. За грошовими затратами деяким це обходиться в шестизначну суму. Тепер, знаючи кандидатів по листівкам, рекламі й обіцянкам, народ віддає свій голос відповідно. Але цікаво не те, що право бути обраним таке умовне, таке залежне від грошей, і тому багатьом активістам недоступне. Це банальність, яка давно всім відома. Цікаво інше. Кожен кандидат на виборах заявляє про своє щире бажання служити Вітчизні та народу, і що бореться зі своїми конкурентами виключно заради отримання цього права. І тут парадокс: виходить, що для того, аби отримати лише право послужити, потрібно вести за це право ледь не цілу інформаційну війну з конкурентами, викинути на це свої власні мільйони, виграти вибори всіма доступними способами.
За право допомагати людям не боровся ніхто з «Тверезої України», не боровся ніхто з інших організацій, хто дійсно мав бажання послужити. Витрачаємо свої гроші, але це вже теперішнє служіння людям, а не спосіб отримати на це право. Таке право у нас, як і в усіх, було завжди, хіба в політичних кандидатів його хтось забирав? Хіба депутатство — це єдиний у світі спосіб служіння людям? Тож якби депутат з Президентом навіть і мали владу, то боротьба за їх крісло шляхом таких виборів — вже підозріле явище. Проекту потрібні люди, що мають бажання служити Вітчизні і вже на своєму місці служать їй.
3. Якщо депутатський шлях — це марна трата часу і зусиль, то потрібно якось назвати і походи до стін Верховної ради. З вимогами підтримати якийсь законопроект, щось прийняти, заборонити ходимо не лише ми, а й інші громадські організації. За час свого існування система навчилася «випускати пар» з таких, як ми. Як вже було підмічено, цей законопроект можуть прийняти сьогодні, а завтра вже прийняти інший, абсолютно протилежний. Що і відбувається прямо-таки на очах. Ситуація в загальному залишається стабільною, зате громадськість думає, що вона з чимось бореться.
Так, якби не ці мітинги і протести, то алкомафії було б значно легше лобіювати і просувати потрібні їй закони, з цим ми погоджуємося. Питання в тому, наскільки ефективна така боротьба. Адже, по суті, це «гра» за чужими правилами, і ми приречені у ній програвати, а в кінці кінців програти остаточно. Навіть якщо ходити туди кожен день, як на роботу. Можна лише позаздрити уяві того активіста, який зітхає з полегшенням, «добившись» підвищення акцизу на цілу гривню, та й то «закон вступає в дію вже з Нового року».
Якщо зараз зосередитися на політичному отверезненні, доведеться вбудовуватися в систему. В результаті буде 1001-ша карликова організація, що реально нічого зробити не зможе, на радість ворогу.
4. Уся ця політична «боротьба» передбачає залежність тверезницького руху від подій у Верховній раді. Хіба можемо ми, громадська організація, так залежати від політики? Розраховувати на державні структури ми не збираємось, оскільки ми — громадський рух, а не вимагателі законів, ми ні від кого не маємо права залежати. Якщо так умовно йти до Цілі, ставлячи її в залежність то від депутатів, то від ЗМІ, то від інших людей і подій, то ми ніколи її не досягнемо. Втілення в реальність Проекту «Твереза Україна» повинне залежати лише від виконавців, а ті, в свою чергу, можуть лише сподіватися на чиюсь допомогу, але не розраховувати на неї.
В кінці кінців, навіть ставити собі запитання на рахунок політичного способу ми не маємо права, оскільки не є ні Парламентом, ні Кабінетом міністрів. Було б правильніше думати над політичними способами, сидячи у кріслі чиновника, але ж ми — громадський рух, і складаємося не з релігійних, не з політичних, а з громадських організацій. Як же ми, будучи громадською організацією, будемо досягати цілі владним (політичним) способом? Ми повинні робити і робимо те, що можемо зробити, будучи на своєму місці, за своє місце ми і будемо відповідати.
5. Вже склався цілий стереотип: активних небайдужих людей, патріотів, поділяють на два полюси: активістів і депутатів. Усе було б вірно, але другий ставлять вище першого. Участь у громадських організаціях розуміється лише як перша сходинка, а сам громадський діяч — як черговий кандидат у депутати. У більш запущеному випадку організацію лише для отримання цього статусу і використовують. Воно і не дивно, що так сталося, зазвичай мало хто знає, що влада там відносна, а також деякі тягнуться до наживи.
Не слід і перший ставити вище другого, оскільки рух і уряд — це дві різні структури, різні соціальні явища, знаходяться надто в різних площинах, щоб ставити одне вище іншого.
6. Два цих крила — тверезницька організація та уряд — можуть йти до спільної або схожої цілі, координувати між собою дії, інколи допомагати одне одному. Така ситуація була б здоровою і найбільш ефективною, сприятливою для поширення тверезості. В теорії воно і є щось близьке до того, а на практиці — абсолютно не те. Взаємодопомога набула егоїстично-лінивого характеру. Депутат якщо і видає антиалкогольні законопроекти, то часто ставить обов'язковою умовою підтримку громадськості та громадських організацій. Це ж треба було бути в організації, потім піти в політику, щоб просити в організації підтримки! Відсутність влади на лице. Але основна причина, чому вимагається підтримка громадськості, — це бажання себе прославити або ж створити видимість роботи. Якщо про це не будуть шуміти, то шанси залишитися на наступний термін у чиновника знижуються. Це відбувається не тому, що цей чиновник такий поганий, а тому, що до цього спонукає ситуація, у якій він знаходиться.
Активісти від влади теж щось вимагають. Можна сказати, що основна їх робота звелася до вимагання від уряду законів, усе інше стало другорядним. В першу чергу, такі вимоги розглядаються як швидкий і найлегший спосіб досягнення цілі. Ще кращий варіант — зробити все, аби на виборах просунути у владу активіста або себе.
Чи можна такий режим роботи назвати взаємодопомогою чи координуванням? Там спроба відвести тверезницький рух у свою сторону, його використання у власних потребах, там злісне вимагання і теж своєрідне використання. Ніж так «співпрацювати», то вже краще взагалі ніяк не перетинати своїх шляхів, йти окремо і паралельно. Якщо вже так усі ратують за щасливу долю народу, то, в першу чергу, кожному крилу потрібно налагодити свою власну роботу окремо. І лиш тоді, коли робота уряду та робота організацій у ділі тверезості буде на належному рівні, можна говорити про взаємну допомогу, спільну працю.
Показником здорової співпраці буде ситуація, коли держава сама, без яких-небудь вимагань з нашого боку, використовуватиме накопичені нами знання і досвід, тихо прийматиме потрібні Проекту закони, йтиме до нас як спеціалістів за порадою. Ми ж, у свою чергу, постараємося зробити все, аби прийняття «сухих законів» обходилося для посадовців ділом безболісним, чистою формальністю.
7. Це на майбутнє. А поки що окрім шуму і політичного безсилля у стінах державних інститутів нічого не спостерігається. Вище ми теоретично обґрунтували неспроможність демократичного уряду, а сучасна та попередня форми влади чудово показали свою «могутність» на практиці. Що у 1985-му, що протягом всіх років незалежності України нам показували свою крутість, свою можливість і вміння вирішувати такі проблеми як алкоголевживання та інші. Особливо «старається» влада сучасна: алкоголіки вже рахуються мільйонами, серед них — діти. Грамотного впливу на ситуацію з алкоголевживанням від уряду вже ніхто й не вимагає, люди просять хоча б якогось впливу.
І впливу від них не буде, сучасні «правителі» повністю заковані кайданами системи, а деякі з них ще й кайданами власних побутово-матеріальних цілей і кайданами своїх пристрастей. У такому стані будь-який рух тілом неможливий, хіба що язиком. Чи багато зміниться, якщо замість теперішніх «негідників» закувати в кайдани чесних і тверезих людей?
8. Ми тут розглядаємо можливості/неможливості державного апарату у ділі отверезнення, можливу її роль у Проекті, важливість державних законів. Але ж не виключено, що держава цілком і відкрито може піти проти нас. Проти нас не тільки як організації, а й проти Проекту, проти пропаганди тверезості, і навіть проти самої тверезості. Які для цього можуть бути підстави? «Твереза Україна» вже сьогодні в очах ліберального політичного курсу України вважається, як мінімум, організацією екстремістською та маргінальною, слід чекати цього і на офіційному рівні. Що буде далі, якщо цей курс не зміниться, уявити не важко. Вже сьогодні ми є найсправжнішими злочинцями хоча б тому, що збираємося порушити проголошену ліберальною демократією терпимість, «права і свободи» питущих. Те, що ми досі на волі — діло часу, просто від теорії ще ніхто не перейшов до практики.
Якщо зараз у Європейський союз Україні закрита дорога через недостатню кількість «прав і свобод», то як же закордонні та українські ліберали дивитимуться на наш Проект, де не те, що ходити п'яним заборонено, а й взагалі вживати алкоголь? Ясно, що просто дивитися на це вони не будуть.
Лібералів ми навели лише для прикладу, насправді це може бути хто завгодно. Наша задача — показати, що ситуація, коли держава противиться тверезницькому рухові, цілком реальна, можливо навіть у недалекому майбутньому.
9. Протягом всього розгляду політичного способу досягнення Цілі ми враховуємо оточення Проекту, хоч такий розгляд у деякій мірі суперечить нашій організаційній Концепції. Це не проект, якщо в ньому не враховано оточення, тому ми змушені сказати ще одне.
В умовах, коли є світові ЗМІ, є світові політичні блоки, союзи та альянси, є світовий ринок, є інтернет і практично немає кордонів між державами і т. д., немає підстав закривати очі на процес глобалізації. Він є, хоч кожен бачить його по-різному. Якщо є глобалізація, то мусить бути глобальна політика, якщо є глобальна політика, то мусить бути глобальний уряд. Тут навіть не обов'язково вірити у «світову змову», це так само логічно й очевидно, як наявність уряду державного. Що являє собою цей уряд, які цілі переслідує і чи має він владу, тут розглядати не будемо. Поки що нам вистачить знати одне — влада над усім світом концентрується у вузькому колі людей. Цих знань вистачить для того, щоб зрозуміти проміжну роль державних інститутів влади. Основна політика, що визначає долю нашого народу, давно ведеться на світовому рівні, а нашим Президенту і Парламенту вона залишає лише дрібні, несуттєві питання та «брудну» роботу. Таке завдання як твереза Україна державна влада виконати не може, якщо глобальній владі це не потрібно. За законом, інстанції, вищої за державну владу, немає; по суті — є.
10. Жирна крапка в питанні цього способу — це властивість самої влади. Влада — це можливість впливати на події та явища, можливість розпоряджатися майном, законами, будь-чим. Владою ще багато чого можна зробити, але тільки не змінити людину. Метод, яким діє влада на людину, — наказ, якщо наказ не діє, то в хід ідуть покарання, маніпуляція і лицемірство. Владою можна змінити людську зовнішню поведінку, на якийсь час навіть змусити по-іншому думати, але в цілому людина залишається тією ж. В історії підтверджень цьому безліч, у нас це виглядало б так: як тільки влада стала тверезою і взялася за політику отверезнення, маса одразу теж починає тверезіти, як тільки влада змінюється на питущих, погляд маси на тверезість теж змінюється. Це можна назвати мімікрією (людина тільки вдає, що вона змінилася), але аж ніяк не зміною людини, і така мімікрія не потрібна Проекту. Причина цьому — зовнішні переваги, коли людина починає «тверезіти» лиш тому, що влада це підтримує, оскільки це модно, перспективно у наш час. Влада може пропагувати, розказувати, пояснювати, але якщо є зовнішні переваги — маса буде кивати головами погоджуючись, та все пройде мимо вух, мимо свідомості.
Наша Ціль надто специфічна для можливостей влади, оскільки потребує виховання свідомих тверезників та завзятих активістів (еліти). Якщо ще раз проглянути якості маси та еліти у нашому Проекті, то стає явно видно, що політичний спосіб не найкраще для цього підходить. Навіть саме слово «виховання» тут недоречне, сенс нашої діяльності — поширення тверезості. Поширення тверезості, як і будь-якої ідеї, не зводиться до вузького терміну «пропаганда». Це не насильство над свідомістю чи підсвідомістю, не вдовбування гасел і тез в дусі політичних агітацій. Благотворна дія на духовний світ людини, на її свідомість і підсвідомість неможлива через насилля. Це більш точна робота, тут потрібен вибір натуральний, тут до душі необхідно доторкнутися.
От якраз політичним способом можуть скористатися наші противники. В майбутньому, коли побачать своє нікчемне становище перед Проектом, усі свої сили кинуть на політику швидкого отверезнення. І робитимуть вони це лише для того, щоб так само швидко потім цю політику припинити: народ тверезістю та Проектом «перехворів», прийом спрацював, можна продовжити споювання.
Цих 10 доведень повинно бути достатньо для того, аби обрати основним у Проекті будь-який інший спосіб досягнення Цілі, тільки не політичний. Нами було поставлено оцінку сучасній демократичній системі, але оцінка ця умовна, оскільки ставилася лише відповідно до вимог Цілі. Ставити ж загальну оцінку ми не будемо. Також ми ніде не написали, що виконавцем Проекту не може бути чиновник. Звичайно, може, для чиновників Проект так само написаний, як і для інших. Якщо людина вже знаходиться у цьому кріслі, то не тільки може, а й зобов'язана працювати на благо тверезості. І будучи на цьому місці, в першу чергу ставити собі таке ж запитання: що я можу зробити, будучи тут, для Проекту, для свого народу, для поширення тверезості? Врешті-решт, піднімати акцизи, обмежувати продаж по місцю і часу, забороняти рекламу та інше — теж потрібне заняття, хтось мусить цим займатися.